Перший осінній дощ,
Наче холодний душ,
Від холоду легка дрож
І сирість торкнулась душ.

По алеї між літом та осінню
Прогулятися можна зараз,
Де туман чергується з просинню
Неба чистого й небом в хмарах.

В Твоїх очах до мене милість би знайти,
Щоб моя нерозумність в Тебе гнів не викликала,
Допоможи мені розумною дорогою іти,
Щоби нога моя в безглуздя не ступала.

Грім відгримів... Легші вже хмари -
Не грізні, не темносірі,
Не схожі на темні та злі примари,
А світлі та повні миру.

Ранкова серпнева злива
Вгамовує спеку літню,
Втамовує спрагу дбайливо.
Стає свіжіше помітно.

ще скована природа холодом зимовим,
він у полоні воду й землю ще тримає,
лякає іноді морозом й інієм ранковим,
але боротися з теплом він сили вже не має.

Ми з тобою колись побачимось
І торкнемося навіть душами
Та обіймами теплогарячими
Лід між нами розтопим, розрушим ми.

Літній дощ не змиває бруд
Той, що в душах людей сидить,
Він не чистить зрадливість юд
Та брехливість не змиє й на мить.

Свою ненаситність годувати можна вічно,
Приносити їй у жертву інших долі і життя,
Знищувати власну совість вперто і цинічно
Без краплини до самого себе співчуття.

Усміхнися мені - нехай усмішка душу зігріє.
Усміхнися мені і щасливою стане ця мить.
Зупинити б її, світ від неї світліє й тепліє,
А у серці мелодія радості й щастя звучить.

Бог нам дарує диво... А що далі?

Диво яскраве, тепле, а ми в печалі.

В нас є буденність сіра, зима і холод.

Губиться диво, ми далі йдемо по колу.