Полистаю своє старе,
Щоб не сталось - стаю собою,
Пам'ять спогадами пробере,
Душа пилу позбудеться слою.

Коли темні та довгі ночі
І у день навіть світла мало,
Коли світла шукають очі,
Тоді в небі Зоря засіяла.

Егоїзм робить нас дріб'язковими,
Для одного "я" все старається
Та заковує волю оковами -
Світ собою обмежити так намагається.

А любов розширяє обрії,
Душу робить на когось ширшою,
Світлою, теплою, а ще доброю,
Завжди кращою і ніколи гіршою.

Можна задихнутися без правди,
Нелогічність може усі сенси поламати,
Знищують снагу чужі моральні вади,
Як нема заради чого - важко встати.

Клац-клац-клац по буквах і з'являються слова.
Ті, яких сокирою не подолати,
В них свої обов'язки й свої права -
Щось з одного розуму і серця в інше передати.

Ти тримай в таємниці про те, що гріє.
Хай ніхто не загасить вогонь цей тихий.
Нехай маслом своїм ніхто не посміє
Роз'ятрити його й обпекти тебе лихом.

Нам, щоб думати, потрібен час,
Щоб пізнати щось, потрібен розум,
Сюди дурнем прийшов кожен з нас,
Пізнаєм світ крізь сміх та сльози.

Душа махнула крильми
Та скинула немічне тіло,
До світла з земної пітьми
У небо, увись полетіла.

Ранкове сонце усміхнулося веселкою,
В похмурий день з-за хмари виглядаючи
Та сіро-синє небо легкою акварелькою
В осіннє різнобарв'я прикрашаючи.

Людину праведною Бог колись створив
Та захотілось людям у думкИ різні пуститись.
З'явився не лише до доброго порив,
А і до злого... і вже важко зупинитись.

У мене нема мільйонів,
Нема в мене яхти й ферарі,
Немає ні влади, ні трону
Й якогось великого дару.

За хмарами нічна безмежна далинА,
Зірок гарячих та яскравих міріади,
Гігантських, а лиш блиск їх долинА
Та навіть той за хмарами позаду.