Буває - птахи зимою співають,
Буває - квіти в снігу цвітуть,
Травинки з асфальту проростають,
На скелях дерева столітні ростуть.

Сонце сховалось за хмари.
Сонце образилось може?
Хмари, мов темні чари,
Смутком все вкрили схоже.

Сипле сніг, сплячу землю вкриває
І під білим холодом вона тихенько спить,
Скована морозом, сили геть не має,
Мить їй наче вічність, ну а вічність ніби мить.

Найкращий день - це той, котрий прИйде?
А може той, котрий уже минув?
Ніхто не знав чи з нього щось вИйде...
Найкращий день не знав, що він ним був.

За незримими дверима світ казковий:
Там трава, дерева, вітер, квіти розмовляють,
Мріють, посміхаються, в душі повні любові,
Таємниці всі у всьому світі знають.

Минуле не можна змінити,
Не виправити там нічого
Та щоб було легше жити
Все ж дещо зробити є змога:

Помилкам часом довіряємо й оманам,
Не раз обманюють нас наші серце й розум,
Підсовують нам хибні мрії й хибні плани
Та хибний шлях, з якого ми зійти не можем.

Ще день минув, ще плюс один пішов в минуле,
За грань "тепер" пішли якісь події, сподівання та надії,
Чогось не сталось, а щось сталось й промайнуло...
Та рідко бездоганними булИ слова, думки та дії...

Новий день, новий сніг на землі,
Ніби чистий аркуш паперу...
Знову можна писати мені,
Та побути ще день режисером.

Грудневий дощ на білий сніг, неначе сльози
І білий світ тепер стає у чорних плямах,
Зникає сніг, поділись десь морози,
Земля у чорних плямах, ніби серце в шрамах.

Є люди милі і привітні -
Ти поруч з ними, мов р раю.
Розумні є, у слові спритні -
Дарують мудрість всім свою.

У білі сукні одягнулися ялини,
Кущі пухнасті білі шапки надягли,
Навколо все під шаром білої перини,
Сніг щедро нею землю застелив.