День минає - не все змогло збутися,
Не всі плани і мрії здійснилися,
Не змогло все, що треба збагнутися,
Ще не всі ми на краще змінилися.

Життя... То є падіння, то є злети...

Є пісна проза, є пісень куплети.

Пряма недовго й знову віражі..

Чужі, як рідні, а рідні, як чужі...

Все закінчиться рано чи пізно -
В цьому світі Вічний лиш Бог.
Війни, сльози та всі біди різні -
Людських справ розвіється смог.

Літо плаче за теплим днем,
Слізьми горе своє заливає,
Поливає землю дощем,
Сумом миті свої наповняє...

Торкається промінням сонце з далини
Теплом ласкавим, непекучим, ніжним,
Наче в щоку цілує й каже: сум свій прожени,
Твори життя з добром, як з каменем наріжним...

Засипає снігом сліди,
Затирає чиїсь кроки,
Вже не видно звідки й куди -
На землі лише білий спокій...

Природа поринає в летаргічний сон.
З дерев останнє жовте листя облітає.
Зима-цариця скоро сяде на свій трон,
У царстві холоду життя майже немає.

Перед сном ми усі діти:
Заколисує нас чарами,
Сновидінням щоб нам радіти
Та потішитись їх барвами.

Ми народились в світі, щоб рости.
Й ростемо трохи в шир, трохи увись,
Себе з роками важче нам нести:
Вагу і мрії, що збулись та не збулись.

Як просто все у природі:
За ніччю приходить день,
Світає і сонце сходить,
Чекати треба лишень.

У житті бувають різні епізоди:
Радісні, щасливі чи сумні.
Все залежить від життєвої погоди,
Від дарунків долі, на які багаті дні.

Ненайкраща себе ж я версія
Та далекий від ідеалу,
Проти себе роблю диверсії
Та безглуздю даю на поталу.