Віршами кривизну душі своєї виправляю,
З буденності дивлюся в трохи інший світ,
У світ думок та почуттів і там літаю
Та сили й змісту набираюся за цей політ.

За горами море,
За радістю горе,
Зима, потім літо і знову зима...
І знову в повторі
То сонце, то зорі...
Годинник "тік-так"... й півжиття вже нема...

я попав у життя міжсезоння -
десь на злам між ніччю і ранком,
вже не сплю, ще не встав і спросоння
насолоджуюсь новим світанком.

Літній подих вітру не такий вже теплий,
Мов на крилах в вирій понесли лелеки
Частку літа. Сонце трохи зблякло
Та тепло поволі відлітає десь далеко...

Ми жадібно руками ловим вічність.
Багато нам не треба, лиш чуть-чуть.
Здається, що беремо речі лиш доречні,
Які життя міняють сенс і суть.

Життя, ніби подих вітру -
Підносить або ж опускає,
Заносить в веселки палітру,
То в землю брудну кидає...

Віра гори звертає, сумнів сталь роз'їдає,
Думка - найтонше місце меча.
Там, де є смисл - вогонь віри палає,
Гасить безглуздя смислу очаг.

У кожного в душі свої скарби-надбання,
Тому і фарби сприйняття у кожного свої.
І навіть коли в світі тиша та мовчання -
Ми можем чути грім гармат чи як співають солов'ї.

Мої паперові крила
Навчили думки літати,
Можливість цікаву відкрили
Підноситись і спускатись.

Когось цікавлять тільки ціни, а когось ще й цінності,
Складає гроші хтось, а хтось ще й досвід, й враження складає...
Малі тілесні та за духом величезні в нас відмінності.
Лежить хтось духом, хтось плазує, ходить хтось, а хтось літає...

Спішимо у погоні за істиною -
Обігнали її на два кроки
І лишилась вона непізнаною,
Десь звернула, бігли ми поки...