Час постійно показує хто ми:
Колись нам, колись іншим людям...
А вкінці ми дістанем дипломи
І направлення з ними буде.

Десь там глибоко-глибоко,
У кожній душі в глибинах,
Куди не заглянути оком,
Живе щаслива людина,
 

слова розлетілись, розвіялась суть,
душа розчинилися у порожнечі,
її почуття потекли наче ртуть,
втекли та не тиснуть на серце, на плечі...

Чому чекаю я весну?
Розбудить світ вона від сну
І скине ковдру снігову,
Вдягне в смарагдову траву....

Щось би написати, а не пишеться,
Пару слів ледь виривається на волю,
Штиль десь зник, навколо все колишеться,
Все навколо, наче шелест листя на тополях.

Привіт, Світе,
Пора ще рання.
Бажаю радіти,
Прийми вітання!

Хай буде у всіх все вдало,
Легкими будуть всі кроки,
Хай вистачить всім, кому мало,
Не буде ні з чим мороки.

Світла Душа попри все має жити,
Розпогодиться і розійдуться хмари,
Ще кому, якщо не їй світити
В час, коли розвіються недобрі чари?

Сніжинки пролітають, ніби іскри білі,
Від полум'я, що згасло вже давно,
В якому до кінця все догоріло
Й тепер лиш холод віддає воно.

На вітрі часу розвіває все,
Галактики літають, мов піщини.
Куди захоче вітер їх несе,
У нього є свої закони і причини.

Вибачте, діти, що не прийдете в світ,
Тут, насправді, не дуже цікаво,
В бажаннях заплутаний людський рід,
Бути щасливим не має права.
 

Речам корисним життя вчить:
Вчить не вчити нічому нікого,
Кожен сам все, як хоче, вершить,
Є у кожного в житті свої дороги.