Погожі жовтневі дні
Тішать літнім теплом,
Мов сонце у вишині
Знайшло ще тепла джерело.

Нещадно час мете все у минуле.
Роки і пори року, години та хвилини,
Перетворившись в пам’ять, промайнули.
Лишились  біль та радість, заслуги і провини.

Я точно знаю, що не маю права вчити
Когось, як жити, поступати, що робити…
Я знаю точно, що вестИ не маю права
Когось, кудись, наліво чи направо…

Вхід у життя, вже перші двері за спиною,
Перед очима кімнатка невелика,
Здається все пізнав та не дає спокою
інших дверей непізнаність безлика.

Як добре навчитись складати
Після бурі душу по крупинах,
Все недобре вітру віддавати,
Добру зберегти її частину.

Можна багато писати,
Можна щось говорити,
Можна задуми мати,
Хтіти мрії здійснити…

Якби не омани, де були би ми?
Якби не омани, що було би з нами?
Якби не блукали в полоні пітьми,
Куди б ми ішли та якими шляхами?

Не спинити руками час,
Не торкнутися пальцем до нього,
Кажуть, він просто йде від нас.
Йде без цілі і без дороги.
 

Знов сьогодні дощ пообіцяли
Та ридаючі плаксиві хмари,
Мов прорвало небо від печалі,
Від болючих по житті ударів.

ангели дивились на арену,
дійство роздивлялися земне
із бажанням вибігти на сцену,
радістю розбавити сумне...

Намалював сьогодні день блакитне небо,
Та відпустив в політ хмаринки білі,
Легенький вітер Їх несе куди їм треба
Поволі, тихо, плавно, упівсили.