Сипле сніг, сплячу землю вкриває
І під білим холодом вона тихенько спить,
Скована морозом, сили геть не має,
Мить їй наче вічність, ну а вічність ніби мить.

Новий день, новий сніг на землі,
Ніби чистий аркуш паперу...
Знову можна писати мені,
Та побути ще день режисером.

Грудневий дощ на білий сніг, неначе сльози
І білий світ тепер стає у чорних плямах,
Зникає сніг, поділись десь морози,
Земля у чорних плямах, ніби серце в шрамах.

У білі сукні одягнулися ялини,
Кущі пухнасті білі шапки надягли,
Навколо все під шаром білої перини,
Сніг щедро нею землю застелив.

Під ногами болото, в повітрі сирість і мряка,
Вже природа жодних прикрас на собі не лишила,
Ще недавно красива жовто-багряна, а нині ніяка,
Ще недавно повна життя, а нині зовсім безсила.

Вітер дерева голі гойдає,
Ніби колише в зимовому сні
Та колискову тихо співає
Про те, що буде колись навесні.

Прощавай, цьогорічний жовтень,
Попрощався назавжди з тобою,
З кольорами багряним та жовтим,
З танцем листя під музику свою.

Ранкова, поки тепла, тиха свіжість,
Охоплена промінням сонця золотим,
Дарує після спеки літа свою ніжність,
Фарбує в жовте навіть серпанковий дим.

Я сьогодні дощу хотів -
Прохолоди в спекотний день.
Я б йому неодмінно зрадів,
Хай би впав він із неба лишень.

Ще не весна, але вже не зима
І коливається біля нуля температура,
Нема морозів і тепла іще нема,
Пір року проявляється ледь-ледь натура.