Добре, що весна... Мов третій день творіння,
З безжиттєвої землі з'явились квіти -
Паростки життя, мов нове воскресіння.
Як такому диву не радіти?

Погожі жовтневі дні
Тішать літнім теплом,
Мов сонце у вишині
Знайшло ще тепла джерело.

Знов сьогодні дощ пообіцяли
Та ридаючі плаксиві хмари,
Мов прорвало небо від печалі,
Від болючих по житті ударів.

Намалював сьогодні день блакитне небо,
Та відпустив в політ хмаринки білі,
Легенький вітер Їх несе куди їм треба
Поволі, тихо, плавно, упівсили.

Чому чекаю я весну?
Розбудить світ вона від сну
І скине ковдру снігову,
Вдягне в смарагдову траву....

Сніжинки пролітають, ніби іскри білі,
Від полум'я, що згасло вже давно,
В якому до кінця все догоріло
Й тепер лиш холод віддає воно.

Відлітають у вирій птахи
Та жовтіють дерева й трава,
Ледь тихіше стає навкруги,
Тільки вітер сумне щось співа...

Давно не бачились з тобою,
Хоча я зовсім не скучаю
За прохолодою сирою,
Назустріч ще не поспішаю.

Моя весна нікому непомітна,
Хоча вона у видимих речах,
У проявах життя різноманітних,
Як все навколо воскресає на очах. 

Не нарікаю зовсім на погоду,
Хоча надвОрі березень зимовий
Заллє дощем чи заморозить воду,
Засипле снігом і насупить хмари-брови. 

Сніг в повітрі кружляє,
Ніби ангелів пух
Та собою вкриває
І дерева, і луг...