Душу лісу оголяє листопад,
Листя з дерев дощем змиває,
ШляхУ з землі нема йому назад.
Прозора голизна на серці щем лишає.

Летять над містом журавлі,
Кричать "курлі-курлі-курлі",
Кружляючи у небесах,
В теплі краї лежить їх шлях.

В гостях забарилося в осені літо,
Хоч перший тиждень жовтня минає,
Невтомно ще сонце продовжує гріти,
Ще листя зелене дерева вкриває.

Розчинилося все у тумані,
Недалеко зовсім край світу,
Он зникають дерева останні,
Пару метрів всього лиш звідти.

Тихий осінній ранок,
Ще навіть вітер дрімає,
Окутав землю серпанок
Та сон її зберігає...

Заходить сонце, торкаючись землі,
Від дотику край неба весь палає,
Змішались в миті цій всі радощі й жалі
Та разом з днем усе це догорає...

Буває, що небо говорить громом:
Погрожує ніби чи щось наказує,
Наче господар над світом-домом
Своє грізне слово усім виказує.

Заливає дощем літо,
Замість сонця густі хмари,
Вже напилась земля досита,
Гори вкрили клубИ пари.

Біля вікна промайнула зграя стрижів:
Жваво, шумно, весело, ніби вітаючись,
Шмигнули на швидкості десяти вітрів,
Хто вправніший в польоті наче змагаючись.

Під небесним куполом зацвіли сади,
Аромат в повітрі від весни ходи,
Пахнуть в полі квіти і свіжа трава,
Світ життю радіє - ось такі дива.

Ранкове просоння природи
З першим весняним туманом.
В повітрі сира прохолода
Окутує світ весь старанно.

Вдихну на повні груди аромат
ЦвІту нарцисів, фіалок та магнолій -
Легкий, п'янкий і наче в душі сад
Цвіте та пахне, дивний подарунок долі.