Мінус десять, а співають птахи,
Дуже тихо, але співають,
Серед снігу ці диваки
Перехожим весну провіщають.

В німому мовчанні ночі

Лише голос тиші чути.

Засліплює темрява очі,

Приховує контури суті...

Дощ, мов з відра,
Вечір, вже темно.
Небо з грозою
Впало на землю
 

Доброго вечора тобі, кохане Сонце.
Ти промені сьогодні щедро дарувало,
А ось тепер ледь втомлене з рум’янцем
За обрієм спочити десь зібралось.

Літній подих вітру не такий вже теплий,
Мов на крилах в вирій понесли лелеки
Частку літа. Сонце трохи зблякло
Та тепло поволі відлітає десь далеко...

Ранкова роса дерева, кущі та траву омиває,
Змиває весь пил та дає цілющу силу рости.
Природа задихала свіжістю, світ немов оживає.
Оновлюють все навкруги води краплини прості.

Мороз та іній пройшлися по землі,
Наче сметаною помазали дерева,
Біліють крони їх, вони зраділи  мов малі
Бо мають одяг, що не має й королева…

Як швидко минає літо
Під спів пташиних пісень,
Під сонцем, що любить гріти
Та довгий спекотний день…

Стемніло і у темноті нічного небозводу
Відкрилась до зірок далеких глибина.
Заколисали та приспали сутінки природу -
Вона у снах далеко… А близькою стала далина.

Вже сходить сонце – це світанок,

В моє життя приходить ранок.

Ранкове світло тішить очі,

Зникають темі сліди ночі

Й розвіюються її чари,

Зникають сни й нічні примари.