Вода на ставку замерзла,
Скували її морози,
Неначе надія померла...
Збулися невтішні прогнози?

Ще вчора там лебідь плавав,
Він грів там собою воду
І попри невтішні справи
Видзьобував в кризі свободу.

Перша проба пера зими:
Гілки дерев фарбує в біле,
Торкнулися хмари їх крильми,
Посипали снігом ледь-ледь впівсили.

Природа поринає в летаргічний сон.
З дерев останнє жовте листя облітає.
Зима-цариця скоро сяде на свій трон,
У царстві холоду життя майже немає.

Душу лісу оголяє листопад,
Листя з дерев дощем змиває,
ШляхУ з землі нема йому назад.
Прозора голизна на серці щем лишає.

В темні часи згасає в душах світло,
А темні душі творять темний час,
Це все стається поступово, непомітно,
Це вже траплялося в історії не раз.

Людям не бракує розуму і сили -
Підкорили вже практично собі світ,
Землю, небо, море, космос підкорили
І на Місяці лишили навіть слід.

Перед сном ми усі діти:
Заколисує нас чарами,
Сновидінням щоб нам радіти
Та потішитись їх барвами.

Летять над містом журавлі,
Кричать "курлі-курлі-курлі",
Кружляючи у небесах,
В теплі краї лежить їх шлях.

В гостях забарилося в осені літо,
Хоч перший тиждень жовтня минає,
Невтомно ще сонце продовжує гріти,
Ще листя зелене дерева вкриває.

Розчинилося все у тумані,
Недалеко зовсім край світу,
Он зникають дерева останні,
Пару метрів всього лиш звідти.

Ми народились в світі, щоб рости.
Й ростемо трохи в шир, трохи увись,
Себе з роками важче нам нести:
Вагу і мрії, що збулись та не збулись.

Тихий осінній ранок,
Ще навіть вітер дрімає,
Окутав землю серпанок
Та сон її зберігає...