У барвах світу кожен бачить те, що хоче:
Хтось кольори природи, хтось асфальту сірість,
Хтось темряву німу, хтось спокій ночі,
Хтось непросвітність дня, хтось в світло його вірить...

Моя люба, моя мила,
Ніч зірками небо вкрила,
Вже сплять гори, сплять діброви - вже заснуло все.
Моя люба, моя мила,
Нехай ніч дарує крила
І нехай в краї чарівні тебе сон несе...

закрався в душу сум...
закрався в серце біль...
не музика там - шум...
хтось там розсипав сіль...

В світі торгівлі спробуй знайти
Щось таке, що безцінно-цінне.
Те, що в серці зможе цвісти,
Зробить від зла його вільним...

Стільки всього назбиралось на душі,

Що не розібратись в хламі цьому за життя.

Може вітром здує, сонце випалить, змиють дощі

Зайві хвилювання, відчуття і почуття...

Ніхто не знає куди доля поверне:

Сьогодні на вершині - завтра в ямі,

Сьогодні щось веселе - завтра це сумне,

Сьогодні атеїст, а завтра ти вже в храмі...

Великі дяді бавляться в війну -

Вони себе богами уявляють...

Насправді ж копіюють сатану

Бо сіють ненависть, руйнують і вбивають...

Буває недостатньо світла і тепла,
Щоби тебе по-доброму сприймали.
Тоді, коли в кожній душі є своя мла
Всім хочеться, щоб млу цю не чіпали…

Мы на лицо привыкли маски надевать,
За масками в глазах не видно света,
Но тень задачи можно распознать,
Ради которой маска та надета...

Мороз та іній пройшлися по землі,
Наче сметаною помазали дерева,
Біліють крони їх, вони зраділи  мов малі
Бо мають одяг, що не має й королева…

Пряма дорога не така проста,
Якщо звернути з неї є можливість -
Завжди щось манить: глибина чи висота,
Цікавість, дурість, жадібність, сміливість…

Смиренний, тихий голос світлої надії,
Що у молитві щось до Тебе, Боже, промовляє
Про чистоту, любов, що душу гріє,
Ти слухаєш і вух не відвертаєш.