Якби останньою з усіх була ця осінь
З останніми птахами, що у вирій полетіли,
З листком останнім, що тримався досі
За дерево життя свого та втратив силу...

Щастя - є. Та воно десь блукає

В лабіринтах наших бажань.

Ми його то в тупик заштовхаєм,

То ганяєм по колу вагань.

Віршами кривизну душі своєї виправляю,
З буденності дивлюся в трохи інший світ,
У світ думок та почуттів і там літаю
Та сили й змісту набираюся за цей політ.

За горами море,
За радістю горе,
Зима, потім літо і знову зима...
І знову в повторі
То сонце, то зорі...
Годинник "тік-так"... й півжиття вже нема...

я попав у життя міжсезоння -
десь на злам між ніччю і ранком,
вже не сплю, ще не встав і спросоння
насолоджуюсь новим світанком.

Ми жадібно руками ловим вічність.
Багато нам не треба, лиш чуть-чуть.
Здається, що беремо речі лиш доречні,
Які життя міняють сенс і суть.

Життя, ніби подих вітру -
Підносить або ж опускає,
Заносить в веселки палітру,
То в землю брудну кидає...

Віра гори звертає, сумнів сталь роз'їдає,
Думка - найтонше місце меча.
Там, де є смисл - вогонь віри палає,
Гасить безглуздя смислу очаг.

Мої паперові крила
Навчили думки літати,
Можливість цікаву відкрили
Підноситись і спускатись.

Спішимо у погоні за істиною -
Обігнали її на два кроки
І лишилась вона непізнаною,
Десь звернула, бігли ми поки...

Поміж рясності цього світу
Ми щось бачимо, щось помічаєм,
А без чогось не можем жити,
Є й таке, що ми відкидаєм.

Може я, може ти
На дорозі життя
Зможем щастя знайти
Так, щоб без каяття...