Знайоме відчуття – щось має написатись,
Щось між думок і почуттів лишає супокою
Та хоче прорости і ввись піднятись,
Щось тліє в серці ледь помітною іскрою…

Моє життя проходить через мене:
Вітру подихом, сонця променем,
Небом зоряним, лугом зеленим,
Почуттів і думок живим струменем…

Безмежний простір і безмежний час,
Якщо тобі здається, що це все твоє,
Що ти завжди, усюди та у всьому ас -
Загрався ти і винен не круп’є.

Нічна дорога і вогні машин
Мов вогняна ріка, яка тече кудись:
Комусь додому, а комусь у Рим -
Є думка, що дороги всі туди зійшлись.

Таке складне питання віри і побожності
У тих, що все робили по уставу фарисеїв,
У книжників, що знали Тори усі тонкощі,
В знавців Законів Мойсея садукеїв. 

Коли мені сумно, то щось не так...
Можливо не в мене... Можливо в інших...
Це серце моє дає мені знак,
Що щось має бути інакше та ліпше. 

Віра в дива окриляє,
Якщо мудра її основа,
Коли силу творити має
Добрі справи з доброго слова. 

Віра в дива заколисує світ,
Як алкоголь жертву,
Шепочучи їй, що це ліки від бід,
Поки не зробить мертвим. 

В цьому світі не так все просто,
Неузгоджень в ньому багато,
Ми усі тут неначе гості,
Що зібралися тут на свято.

Зачаровані тим, чого нема.
Повні віри в те, чого не буде.
Тепла прагнуть ті, в кого зима
У душі й шматок льоду у грудях.

Наше життя – це щось швидкоминуче
Все, що булО, неначе мить одна,
Розділена на радісне й болюче,
Що обійшли чи випили до дна.

Вражає білий аркуш своєю чистотою,
Псувати білизнУ не підіймається рука.
Не надто чисті почуття й думки на ньому свої
Чи варто залишати у незграбненьких рядках?