У океані правди та оман наші думки

І там десь темні, а десь світлі наші мрії,

Нерідко ми сприймаємо все навпаки

І борсається в океані кожен так, як вміє.

В мовчанні темно, що нічого не побачиш,
Але слова летять, мов кванти світла, в темноті
З душІ у дУші й відкривають інший світ неначе,
Чийсь світ думок, емоцій, відчуттів і почуттів.

Не син і не наймит для Бога,
Народжений з плоті бажання,
Призначений хто зна для чого,
Не перший і не останній.

Ми, як один, раби своїх ілюзій:
Про світ, про Бога, про людей, про себе,
Про правду і брехню, про ворогів і друзів,
Про віру і любов, про землю і про небо.

Жереб на вході в світ
Наш визначає стан:
Хтось в молоко та мід,
Хтось серед сліз та ран..

Нещадно час мете все у минуле.
Роки і пори року, години та хвилини,
Перетворившись в пам’ять, промайнули.
Лишились  біль та радість, заслуги і провини.

Я точно знаю, що не маю права вчити
Когось, як жити, поступати, що робити…
Я знаю точно, що вестИ не маю права
Когось, кудись, наліво чи направо…

Вхід у життя, вже перші двері за спиною,
Перед очима кімнатка невелика,
Здається все пізнав та не дає спокою
інших дверей непізнаність безлика.

Можна багато писати,
Можна щось говорити,
Можна задуми мати,
Хтіти мрії здійснити…

Якби не омани, де були би ми?
Якби не омани, що було би з нами?
Якби не блукали в полоні пітьми,
Куди б ми ішли та якими шляхами?

Не спинити руками час,
Не торкнутися пальцем до нього,
Кажуть, він просто йде від нас.
Йде без цілі і без дороги.
 

слова розлетілись, розвіялась суть,
душа розчинилися у порожнечі,
її почуття потекли наче ртуть,
втекли та не тиснуть на серце, на плечі...