Христос народився в непростих умовах. Жив в непростих умовах. Жив серед нас людей. Був одним з нас. Жив в нашому соціумі, політичному устрої, в наших традиціях та цінностях. Наш соціум споконвіку був войовничим та агресивним. Наш політичний устрій тримався на насильстві та примусі. Формально наші традиції – це поклоніння чомусь високому, правильному, змістовному, а насправді в основному ми поклоняємося нашим похотям. Наші цінності – високий соціальний, матеріальний та фінансовий статус. Наша ціль набувати статусу, набувати матеріальних, фінансових благ та задовольняти (в основному) свої похітливі бажання. Наші методи та засоби – будь-які методи та засоби: правда, розум, хитрість, підлість, брехня, хамство, цинізм, лицемірство, вбивство і т.д…
       Його цінності не зовсім схожі на наші. Його цінності – любов, гармонія,  мир. Його ціль, щоб ми були, як діти – як діти Божі. Щоб ми любили та поважали своїх ближніх – інших дітей Божих, наших братів та сестер. Вік казав: «Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!». Але наші та Його цінності не зовсім сумісні, тому між нашими цінностями і Його цінностями, між Ним і нами назрівав конфлікт. Його цінності протистояли нашим цінностям, Його авторитет протистояв нашим авторитетам. Ми почали використовувати наші методи та суспільні механізми проти Нього. Нашим механізмом боротьби з Ним став суд, а нашими засобом - брехня. Він міг прийняти наші правила і використати суд для правдивого звинувачення тих, хто Його брехливо звинувачував, покликати в допомогу тих, хто був оздоровлений, нагодований, врешті Він міг показати якесь чудо і суд над Ним перетворився б над суд над нами. Це був би суд не тільки над первосвящениками та фарисеями, які обріхували Його, це був би суд навіть над Його учнями, які до Його роз’яття чекали від Нього статусу чи інших благ, які розбіглися, коли Його схопили і навіть дехто з учнів відрікся від Нього. Давній ворог людей (диявол) саме цього і хотів. Хотів суду над нами, хотів нашого засудження, хотів прояву гніву Господнього і знищення людського роду. Наш одвічний ворог – майстер плетіння всяких інтриг не міг дочекатися судового процесу над нами і Божого смертельного вироку для нас, він думав, що його робота вже зроблена, що як за часів Ноя всім прийде кінець. Але щось пішло не так… Христос не став нас звинувачувати, навіть розіп’ятий на хресті, Він просив пробачити, кажучи: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!». Не для того Він робив нам добро, оздоровлював наші тіла та душі, щоб просто нас погубити. Він своїм прикладом показав, що ми свідомо і не дуже свідомо, губимо один одного. До жінок, які плакали над Його муками Він сказав: «Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, за собою ридайте й за дітьми своїми!  Бо ось дні настають, коли скажуть: Блаженні неплідні, та утроби, які не родили, і груди, що не годували… Тоді стануть казати горам: Поспадайте на нас, а узгір'ям: Покрийте нас! Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що буде сухому?»

       Наші цінності, цілі, методи та засоби – це виключно наш вибір, який не залишається без наслідків. Бог на прикладі Свого Сина показав нам наслідки нашого вибору. Але Христос вирішив не осуджувати нас, а дати нам шанс зрозуміти, що ми робимо зі своїми ближніми, з собою та зі світом, в якому ми живемо. Чи зможемо ми прийняти Його розіп’яте тіло та Його пролиту кров, щоб стати мудрішими розумом та серцем, щоб зрозуміти, що ми робимо, щоб дати самим собі шанс вижити, щоб пік Голгофа не став останнім нашим досягненням та вершиною нашої цивілізації, на якій ми розіпнемо самих себе?

       Я не знаю відповіді на це питання… Але хочеться, щоб колись ми змогли стати, як діти, які люблять Свого Батька, люблять та поважають всіх Його дітей, які поважають працю Свого Батька та не псують навколишнє середовище і не псують життя своїм ближнім…

не встигаєм?

Нам, щоб думати, потрібен час,

Щоб пізнати щось, потрібен розум,

Сюди дурнем прийшов кожен з нас,

Пізнаєм світ крізь сміх та сльози.

Вкрай повільно розумнішаєм ми,

Цінувати цінне довго вчимося,

Поки станемо для себе людьми,

Вже сивіє на скронях волосся.

Щоб побачити в людях людей,

Багатьом і життя бракує.

Все для себе - на руках ніби клей.

Більш за все нам жадність смакує.

Щоб рости, нам потрібен час

І є сумнів, що встигнем дозріти,

Щоб гармонія й мир були в нас,

Що мудріші за нас будуть діти.

Ми кишені свої напихаєм,

Розширяєм їх більше та більше,

Ще б чуть-чуть... Та вже часу немає.

Кінець гри.

Переходим на рівень інший.