Ми даємо дорогу прогресу:
Нам замало лише наших рук,
В допомогу ногам є колеса,
Крила є і ми швидші за звук…

Один одного можем почути
З протилежного боку Землі,
Тепер можем мобільними бути,
Відстань стерлась тепер взагалі.

І на лініях автоматичних
Щораз більше можна зробити
Речей різних практичних й незвичних,
Без яких вже не можемо жити.

Ми вже масово вмієм вбивати
Континенти, народи, країни…
Й від життя тільки попіл лишати,
А від міст залишати руїни.

Наш технічний прогрес все росте,
А духовний позаду лишився
Нам багато під силу, проте,
Зміст життя сенсом не збагатився…


Ми даємо дорогу прогресу,
Без думок хочем розум лишити
І тепер наші всі інтереси
Інтелект штучний має рішити.

А якщо всемогутній прогрес
Нас лінивих не схоче тягнути,
Скаже це не його інтерес
І що нам краще навіть не бути?...

А якщо побудує він рай
Та нас знову виженуть звідти
У запущений дикістю край,
Де малому треба радіти?