Я прожив до літ дев’яносто
І напевно пора сповідатись,
У житті не бУло так все просто,
Як могло дуже часто здаватись.

Я хотів би не помилятись,
Не робити синців собі й іншим,
Але часто не міг розібратись,
Що є краще, а що є гірше.

Наробив я помИлок багато,
Суть хотів би їх розібрати,
Вони десь поміж тим, що хтів мати
Й поміж тим, що було слід бажати.

Я просив для дітей достатку
І здоров’я просив для них в Тебе  -
Так і є, у них з цим все в порядку.
Та, на жаль… це не все, що їм треба.

Із достатком, здорові й бездушні,
Знати більше нікого не хочуть,
У чужій біді незворушні,
Лицемірні і брешуть в очі…

Я просив здоров’я для хворих,
Ти дав знов, а вони його гроблять,
Перетворюють світло на порох,
Шкоду іншим й собі лиш роблять.

Я просив для бідних достатку,
Але він зіпсував їх сильно,
Вони гірші, ніж були спочатку,
Коли були від нього вільні.

Я просив й для себе багато
І ніколи Ти не скупився,
А от я не те міг прохати,
Об бажання свої забруднився.

Зараз соромно щось просити,
Нехай буде Твоя Воля,
Може вийде нас всіх простити,
Що нерівна така у нас доля.