Якщо я володію мовами людськими
І навіть ангольські підвладні мені мови:
Слова гучними можуть бути та дзвінкими -
Я пустодзвін, якщо нема в мені любові.

Якщо я маю дар пророкувати,
Всі таємниці знаю й маю все знання,
Як вірою би гори міг пересувати -
Все рівно без любові справи мої маячня.

Якщо роздам я всі маєтки свої,
А своє тіло я на спалення віддам,
Як без любові будуть вчинки мої -
Все марнотратство й гріш ціна ділам.

Любов милостива та довготерпить,
Негарно себе не поводить,
І заздрити й чванитись їй не кортить,
Вона помагає – не шкодить.

Не рветься до гніву, зносить усе,
Лихого в думках не має,
Гармонію й мир у світ несе
І користь для всіх шукає.

Любов сподівається на добре й святе
Неправді вона не радіє,
А тішиться правдою, в вірі росте
Ніколи й ніде не міліє.

Ніколи любов не перестає!
Хоч все мінливе й минає
Багатство є і його не стає,
Здоров'я із часом зникає,

Пророцтва є та припиняться,
Є мови й вони замовкають,
Що рухалось з часом зупиниться,
Всі речі важливість втрачають.

Існує знання та скасується
Невіглаством чи знанням новИм,
Підтвердиться щось, щось спростується -
Та поки частковість є нашим всім.

Частково усе ми знаємо,
Частково і пророкуємо,
Частково все розуміємо
І робим частково, як вміємо.

Коли ж досконале настане,
Часткове тоді зупиниться,
Все ясно тоді з усім стане -
В нас бачення переміниться.

Тоді, коли був дитиною ти,
То говорив, як дитина,
Та чіткість думок своїх берегти
Не міг, як доросла людина

Коли ж став дорослим, відкинув дитяче.
Щось стало яснішим для тебе…
Нечіткість й частковість сидять все ж добряче
В тобі - їх позбутися треба.

Отож, тепер бачим, мов в дзеркалі ми,
Немов у загадці і тьмяно…
Лице до лиця, як люди з людьми,
Колись спілкуватися станем…

Непізнане зараз, пізнаєм колись
Бо можна усе пізнати,
Піднятися зможем в закриту ще вись,
Лише треба шлях подолати.

Поможуть незримі сили іти -
Це віра, любов та надія.
Найбільша Любов між ними завжди -
Єднати часткове вміє.