Не спинити руками час,
Не торкнутися пальцем до нього,
Кажуть, він просто йде від нас.
Йде без цілі і без дороги.

Ще не бачив його ніхто.
Може просто його немає?
Може він, мов 3D решето,
Що крізь себе все пропускає?

Ми проходим крізь нього лиш мить
І у пам’яті щось залишаєм.
Він собі непорушно стоїть,
Ну а ми… Ну а ми відлітаєм.

У змарнованому він житті,
У важливих зроблених справах,
Поруч з кимось чи в самоті,
У ганьбі в когось, в когось в славі.

Поки в світі щось є - то він є...
А не буде нічого – він зникне?
Всім приносить час щось своє…
Й забирає…  до втрат його звикли...