В міста голосі музику краю далекого чути.
Літні сутінки плавно, поволі зливаються з нею.
Суєти, метушні та проблем розчиняються пута.
Стала музика краю чужого для міста своєю.

Звичний шум чужорідним стає та нерідним,
Вуха чують його, ну а серце й душа відкидають.
Час прожитий, котрий на гармонію бідний,
Видається таким, що сенсу і змісту не має.

Ти підносишся десь над містом, над світом...
По-новОму життя стає тобі відкриватись -
В вишині в почуттях і в думках ми всі Божі діти.
Нам тут в мирі би жити та зло з душ прогнати...