По дорозі за кроком крок,
Крізь болота й сади бажань,
Крізь пустелі й ліси думок,
Серед відповідей і питань,
Спотикаючись й з кроком твердим
Ми йдемо невідомо куди.
То вогонь у душі в нас, то дим,
То потоп, до бракує води…

Дещо хтось розбалансував
Та на міру поставив табу,
Хтось, що спокій – це смерть, сказав,
Хтось назвав життям боротьбу.
І поборюємо ми у ній
Зле і добре, інших й себе…
В рай наш тихий забрався змій…
І постійно усіх довбе…

Він розказує те, що нам
Щось для щастя постійно бракує,
Пропонує нам різний хлам,
Ну а потім він з нас кепкує:
«Ну то як? До щастя прийшли?
Что? Сбылась мечта идиота?
То в саду ви нещасні булИ?
Вам так личить  стогнати з болота».