Знов сьогодні дощ пообіцяли
Та ридаючі плаксиві хмари,
Мов прорвало небо від печалі,
Від болючих по житті ударів.

Небокрай покрився сіризною,
Сиросірим світ весь затягнуло,
Все полите щедрою сльозою,
Ніби радості ніколи і не було...

Ось такий весняний день останній,
Цьогоріч весна не нагулялась,
Може тому плаче на прощання,
Що тепла та сонця бракувало...

А пташкИ з самого ранку безупинно
Все щебечуть, тьохкають, співають,
Певно в них життю радіти є причини,
Небо плаче, ну а їх печалі оминають.