Літній подих вітру не такий вже теплий,
Мов на крилах в вирій понесли лелеки
Частку літа. Сонце трохи зблякло
Та тепло поволі відлітає десь далеко...

Завтра буде дощ - це прийде осінь,
Так вона сльозу за літом пустить.
Одягне наряд яскравий - ненадовго в гості
Та гарячим барвам порадіти змусить.

Золотом одарить землю, мов циганку,
Щоб та щастя їй за це наворожила...
І туманом загадковості все вкриє на світанку,
А можливо, що дощем заплаче знов щосили.

Сумно їй чомусь... можливо просто так...
А можливо - бо усе в житті минає...
Все - солодке і гірке на смак.
Ну а те, що буде далі, ще вона не знає...