Землю літній, теплий дощ вмиває
Й спрагу він втамовує цілющою водою,
Після спеки прохолода наступає
і немов заповнює весь світ вона собою.

Прохолода у природі і думках,
Дощ, як сльози ті, що душу очищають…
Те, що не збулося, що лишилось в мріях й снах -
Каплі ці з собою забирають…

Так чистішим світ й душа стає…
Сонце знов пробилося крізь хмари
Й кожна крапля блиском виграє -
В сонця і дощу прекрасні й дивні чари…

І веселка в небі он з’явилась,
Світ змінився – чистий і прекрасний
Хмари не даремно сльози лили…
Знову в небі сонце, а в душі любов не гасне.