Дощ немов з відра, мов небо десь прорвало -
Падає не каплями, ну а сполошним потоком...
І не видно зовсім світу стало -
Наче і нема нічого вже за кілька кроків…

Блискавки, мов вогняні канати,
Що ідуть від неба до землі,
Щоб на мить з землею небо поєднати,
Спалахом з’являються і тануть уві млі.

Грім гримить, неначе голос Бога,
Котиться по всій землі луною -
Грізний та дзвінкий, твердий і строгий...
В зливі дощовій пронизує усе собою...

Ніби каже: «Я Господар в світі цьому,
Я завжди тут й цей світ не залишу».
Й мокрий світ, мов переляканий цим громом,
Шум дощу сприймає наче тишу…