Стільки всього назбиралось на душі,

Що не розібратись в хламі цьому за життя.

Може вітром здує, сонце випалить, змиють дощі

Зайві хвилювання, відчуття і почуття...

Хай дощі змивають те, що не збулось,

Зовсім не страшна ілюзій смерть,

Щоб на місці них нове з'явилось щось,

А оманлива надія хай іде подалі геть.

Полетіти б в небо з вітром, мов стріла

І йому віддати сум та біль від втрат...

Сонце би обняти, щоб душа могла

З мокротою сліз навести лад.

Щоб могла набратись світла та тепла,

Стала світлою та теплою сама,

Сирість, холод, тьму в собі перемогла,

Щоб прийшла туди весна, пішла зима..

Відпускаю все, що наскладав...

Cерце й розум, вдихніть волі смак!

Від тепер вантаж ваш легшим став,

Обминайте що не те і що не так...