Я знаю стільки, скільки треба, щоби жити -
Бо я живу… щоб жити треба ж дещо знати? ...
І знаю розумом, руками можу я творити -
Я можу зруйнувати щось, а можу збудувати.
І знаю – помиляючись синці собі я б’ю
В душі й на тілі – світ цей пізнаю.
Та в морі пізнання лише на березі стою,
Ходжу,  дивлюся вдаль... та тільки на краю...

Я по житті збираю радості хвилини -
«Хвилини щастя» можу їх назвати.
Вони вогонь душі – тепло і світло незгасиме,
Без них щасливим неможливо стати ...
Та в морі щастя лиш по березі ходжу
Вдивлюсь вдаль... та тільки на краю...
Буває, щось якось чомусь не вбережу
І вже здається в пеклі – не в раю ...

Після усіх з оманами змагань,
Що серцю, розуму доводиться прожити
По-дурості та з хибних міркувань,
Щоб ясно було, світло хочеться включити.
Та в морі світла – темний я стою,
Дивлюсь на нього - знову тільки на краю...
Пускаю промінь в душу я свою -
Так легко темноти своєї хибність визнаю…