Архів думок
| Головна » Статті » Різне » Казки |
Жили-були люди. І жили вони не будь-де, а в самій Казці. Казка ця тривала вже дуже довго і люди звикли до неї. Дива навколо почали сприймати, як щось звичайне та буденне. Вже ніхто не дивувався цвітінню квітів, співу птахів, веселці в небі, сутінкам, які вкладали спати все навколо, безмежному нічному зоряному небу, світанкам, які оживляли все і щоранку дарували нове життя, сонцю, яке не втомлювалося зігрівати всіх своїм теплом, перлинам роси, що виблискували, радіючи першим промінцям сонця, дощику, який додавав сили рости рослинам. Ніхто навіть не дивувався смачним полуницям і черешням… Відчуття буденності та суєта повністю захопили людські душі. Люди відчували, що їм для щастя чогось бракує, але не знали чого. Кожен шукав своє щастя. Сподівався, що воно десь має бути, саме його щастя і більше нічиє. В пошуках особистого щастя люди нерідко забували про інших, навіть найближчих і найрідніших. Через це навіть їхні бажання часто грали з ними в злі жарти. Бажання радіти - часто породжувало зловтішання, бажання бути багатим - часто робило бідними інших, бажання отримати задоволення лише для себе – часто робило нещасними багатьох інших.
Люди собі жили і не помічали ні добрих, ні поганих очевидних речей, які майже для всіх ховалися, наче за туманом. Кожен вважав себе позитивним героєм лише своєї казки. Від цього спільна Казка, в якій жили люди, ставала сумною, сірою, сповненою болю, страждань, обману, насильства та війн. Любов та Добро в душах згасали. Душа Казки поволі перетворювалась на холодну зиму.
Оскільки Казка була живою та вміла творити дива, то деколи вона набувала людський облік. Вона любила погуляти по зимовій погоді, вигадувати безліч різних цікавих історій і ситуацій, умов, героїв, див... Щось залишалося невтіленим, а щось втілювала в життя. А деколи в неї народжувалися музика, пісеньки чи просто віршики.
Як в снігопаді погляд в небо спрямувати, Життя долає холод бо вони сумісні не завжди.
Казка подумала, що не така вже і погана зима… хай собі буде… прикрасила холод зими сніжинками, сипнула ними трохи сильніше і…
Сніг в повітрі кружляє, Все красиво й без вад…
«Не так вже й погано», - знову подумала собі Казка і продовжувала балуватися віршиками та снігом…
Сніг, мов у танці, в повітрі кружляє Казка вже і сама хотіла заснути, але вона боялася… Боялась, що цей сон буде вічним… Сон – це не так вже й погано, але проспати всю вічність посеред холоду їй не хотілося. Вона згадала собі останній куплет з першого віршика про тепло, яке топить сніг і їй захотілось трохи розтанути… Їй захотілося чогось казкового, але справжнього, доброго та теплого і вона придумала Різдво. Казка зробила так, як хотіла. На радостях в неї з’явився ще один віршик :
Христос родився і Мале Дитя Сюжет казки закрутився, вона оживилася і чекала нового дива – дива теплих і добрих сердець, Яке це диво мало бути вона ще не повністю знала, але знала, що все має бути добре, навіть, якщо не всі і не завжди розуміють сенс добра. Вона знала, що тепло добра розтопить найхолодніший лід нерозуміння і непорозумінь.
І я там був, місцями казку псував... Можливо не зовсім добрий персонаж, але... Ну то таке...
| |
| Категорія: Казки | Додав: _Roman (22.12.2019) | |
| Переглядів: 155 |
| Всього коментарів: 0 | |