слова розлетілись, розвіялась суть,
душа розчинилися у порожнечі,
її почуття потекли наче ртуть,
втекли та не тиснуть на серце, на плечі...

скелет, м’язи, шкіра – на місці усе,
людина-машина чудово існує,
іде у пункт «еС» з пункту «еН» по шосе,
по світі без сенсу наосліп мандрує.

не те, щоб не бачить - вона не сліпа,
бреде без надії, віри, любові,
тверда та безжальна людини ступа
в чужій і своїй забруднена крові.

чи ми не стаємо такі, як вона?
куди нас ведуть наші розум та ноги?
чи є на нас шляху важкого вина
за кров, біль, сум, страх, сльози, тривоги?…